Історія Клеваня
Джерело 1:
Про Клевань
Клевань (пол.: Klewań, рос.: Клевань) — селище міського типу в Україні, в Рівненському районі Рівненської області. Селище розташоване на річці Стубла (притока Горині). Залізнична станція на лінії Рівне—Ківерці. Деревообробний комбінат, промкомбінат. Лісозаготівля. В Клевані збереглися руїни замку 1475 року та костел Благовіщення з дзвіницею 1630 року. Є ще церква Різдва 1777 року. Хоча, здається, всі ці архітектурні принади не в змозі створити масштабний прилив туристичних інвестицій у містечко, яке для багатьох навіть втаємничених в українське краєзнавство є всього лише ще одним населеним пунктом по дорозі до радзивілівської пишноти Олики, вічної суперниці.
Історія:
Містечко на річці Стублі (якийсь час саме по цій річці проходив польський кордон), Клевань, як стверджують історики, існував вже в в ХІІ ст., під назвою Коливань. В письмових джерелах він вперше згаданий під 1458 роком як власність князя М.Чарторийського. Так само, як Олику прославили і розбудували Радзивілли, так і Клевань непорушно пов'язаний в історії з магнатами Чарторийськими.
Самою природою підказане місце - високі правобережні пагорби Стубли - було дуже зручним для укріплення, як би на це не реагували оличчани. На одному з прибережних мисів, який називають Городище, в другій половині 15 ст. князь Федір Чарторийський, луцький староста, відновив замок, окружив його глибоким ровом, який наповнювався водою Стубли, і міцними кам'яними стінами. Тоді ж по кутам було зведено дві муровані вежі, п'ятикутні в плані. Обидві вежі відносно непогано збереглися, особливо східна. Їх цегляні стіни в деяких місцях досягали небачуваної товщини - 3,8 м! Третя башта, що не збереглася до наших днів, була дерев'яною. Закінчилася побудова замку в 1561 році.
З опису Клеванського замку від 1609 р. взнаємо, що головну оборонну функцію виконував західний кам'яний бастіон з влаштованим всередині уступом. Східна башта була меншою за висотою і використовувалася для зберігання пороху та гвинтівок. Через глибокий рів був перекинутий чотириарковий міст на міцних опорах. Цікаво, що міст прикрашали фрески, залишки яких ще було видно на початку ХХ ст.
У 1632 р. замок віддали єзуїтам, які влаштували тут свою колегію. (І знову - суперництво з Оликою!) Після їх вигнання в 1773 р., коли місцевість відійшла до Австрії, замок довго стояв пусткою, аж поки князь Костянтин Чарторийський, який вирішив створити в Клевані польську гімназію, не перебудував замок в 1817р. Східна стіна була розібрана, а на її місці з'явилися два флігелі, де і розмістилося училище. Цей навчальний заклад російська влада закрила у 1831р. В 1834р. сюди з Луцька було переведено гімназію, та вже через 2 роки вона переходить до Рівного. Замок знову був пустим, розвалювався без належного нагляду. На межі ХІХ та ХХ століть поміщення родового гнізда Чарторийських передали духовому училищу. Що було далі - революції, зміни влади, світогляду і таке інше.
У 1860р. Чарторийські продали свої тутешні маєтки російському царю Олександру ІІ. У палаці магнатів розташувався уряд волинських апаназов (?). У 1915р. під час воєнних дій палац було зруйновано, не вцілів ані дах, ані вікна.
На вул. Міцкевича, недалеко від крутого плато, знаходиться ранньобароковий Благовіщенський костел, який непогано видно з траси. Засновник храму Єжи Чарторийський, отримавши освіту у віленських єзуїтів, перший з цього княжого роду перейшов в католицизм. Зміна віросповідання вимагала матеріального свідоцтва, чим і стало будівництво костелу в Клевані, спочатку дерев'яного, в 1590 році, а потім на тому ж місці - кам'яного. Закінчено будівництво було в 1610 р., та посвячено храм лише в 1637 р. Ще у першій третині ХХст. храм прикрашав чималих розмірів вівтарний образ пензля Карла Дольче, майстра болонської школи XVII ст.
Трохи південніше костела стоїть двоярусна дзвіниця з невеликим декоративним ліхтариком на вершині шатра.
У самому центрі Клеваня, поблизу давнього городища, зберігся ще один пам'ятник культової архітектури - уніатська церква Різдва 1777 р. (вул. Госпітальна). Це храм, збудований з цегли, з класицистичним фасадом, який оформлений глухим пілястровим портиком тосканського ордеру. В цілому об'ємне планування церкви характерне для народної архітектури: хрестовий план, одноглаве завершення над середхрестям. Поруч - скромна непримітна дзвіниця на два яруси (1844).
Як і в усіх містах та містечках Галичини, у Клевані проживала чимала єврейська громада. Настільки чимала, що у польському путівнику по Волині за 1929р. Клевань так і називають - "жидівське містечко з населенням в 1300 чоловік". Не знаю, чи збереглась до наших днів зображена у галереї ліворуч барокова синагога.
Під час Другої світової Клевань була штаб-квартирою польської Самооборони. Німці цього, безперечно, не простили: коли у 1942р. Клевань була окупована фашистами, тут було по-звірячому вбито всіх польських самооборонців. А в 1943р. прийша УПА - і перебила тих, хто до Самооборони, може, й не належав, але належав до польської крові. На додаток, перебите поселення ще й спалили. Такі були часи...
Село згадують у Кресовій книзі справедливих на стор. 88.
Персоналії:
З Клеванем пов'язані життя і творчість письменника Ростислава Солоневського, тут жили і закінчили середні школи поет і краєзнавець Володимир Ящук, заслужений журналіст України, багатолітній редактор газети "Молодь України" Володимир Боденчук (1955 - 2006).
Клевань (пол.: Klewań, рос.: Клевань) — селище міського типу в Україні, в Рівненському районі Рівненської області. Селище розташоване на річці Стубла (притока Горині). Залізнична станція на лінії Рівне—Ківерці. Деревообробний комбінат, промкомбінат. Лісозаготівля. В Клевані збереглися руїни замку 1475 року та костел Благовіщення з дзвіницею 1630 року. Є ще церква Різдва 1777 року. Хоча, здається, всі ці архітектурні принади не в змозі створити масштабний прилив туристичних інвестицій у містечко, яке для багатьох навіть втаємничених в українське краєзнавство є всього лише ще одним населеним пунктом по дорозі до радзивілівської пишноти Олики, вічної суперниці.
Історія:
Містечко на річці Стублі (якийсь час саме по цій річці проходив польський кордон), Клевань, як стверджують історики, існував вже в в ХІІ ст., під назвою Коливань. В письмових джерелах він вперше згаданий під 1458 роком як власність князя М.Чарторийського. Так само, як Олику прославили і розбудували Радзивілли, так і Клевань непорушно пов'язаний в історії з магнатами Чарторийськими.
Самою природою підказане місце - високі правобережні пагорби Стубли - було дуже зручним для укріплення, як би на це не реагували оличчани. На одному з прибережних мисів, який називають Городище, в другій половині 15 ст. князь Федір Чарторийський, луцький староста, відновив замок, окружив його глибоким ровом, який наповнювався водою Стубли, і міцними кам'яними стінами. Тоді ж по кутам було зведено дві муровані вежі, п'ятикутні в плані. Обидві вежі відносно непогано збереглися, особливо східна. Їх цегляні стіни в деяких місцях досягали небачуваної товщини - 3,8 м! Третя башта, що не збереглася до наших днів, була дерев'яною. Закінчилася побудова замку в 1561 році.
З опису Клеванського замку від 1609 р. взнаємо, що головну оборонну функцію виконував західний кам'яний бастіон з влаштованим всередині уступом. Східна башта була меншою за висотою і використовувалася для зберігання пороху та гвинтівок. Через глибокий рів був перекинутий чотириарковий міст на міцних опорах. Цікаво, що міст прикрашали фрески, залишки яких ще було видно на початку ХХ ст.
У 1632 р. замок віддали єзуїтам, які влаштували тут свою колегію. (І знову - суперництво з Оликою!) Після їх вигнання в 1773 р., коли місцевість відійшла до Австрії, замок довго стояв пусткою, аж поки князь Костянтин Чарторийський, який вирішив створити в Клевані польську гімназію, не перебудував замок в 1817р. Східна стіна була розібрана, а на її місці з'явилися два флігелі, де і розмістилося училище. Цей навчальний заклад російська влада закрила у 1831р. В 1834р. сюди з Луцька було переведено гімназію, та вже через 2 роки вона переходить до Рівного. Замок знову був пустим, розвалювався без належного нагляду. На межі ХІХ та ХХ століть поміщення родового гнізда Чарторийських передали духовому училищу. Що було далі - революції, зміни влади, світогляду і таке інше.
У 1860р. Чарторийські продали свої тутешні маєтки російському царю Олександру ІІ. У палаці магнатів розташувався уряд волинських апаназов (?). У 1915р. під час воєнних дій палац було зруйновано, не вцілів ані дах, ані вікна.
На вул. Міцкевича, недалеко від крутого плато, знаходиться ранньобароковий Благовіщенський костел, який непогано видно з траси. Засновник храму Єжи Чарторийський, отримавши освіту у віленських єзуїтів, перший з цього княжого роду перейшов в католицизм. Зміна віросповідання вимагала матеріального свідоцтва, чим і стало будівництво костелу в Клевані, спочатку дерев'яного, в 1590 році, а потім на тому ж місці - кам'яного. Закінчено будівництво було в 1610 р., та посвячено храм лише в 1637 р. Ще у першій третині ХХст. храм прикрашав чималих розмірів вівтарний образ пензля Карла Дольче, майстра болонської школи XVII ст.
Трохи південніше костела стоїть двоярусна дзвіниця з невеликим декоративним ліхтариком на вершині шатра.
У самому центрі Клеваня, поблизу давнього городища, зберігся ще один пам'ятник культової архітектури - уніатська церква Різдва 1777 р. (вул. Госпітальна). Це храм, збудований з цегли, з класицистичним фасадом, який оформлений глухим пілястровим портиком тосканського ордеру. В цілому об'ємне планування церкви характерне для народної архітектури: хрестовий план, одноглаве завершення над середхрестям. Поруч - скромна непримітна дзвіниця на два яруси (1844).
Як і в усіх містах та містечках Галичини, у Клевані проживала чимала єврейська громада. Настільки чимала, що у польському путівнику по Волині за 1929р. Клевань так і називають - "жидівське містечко з населенням в 1300 чоловік". Не знаю, чи збереглась до наших днів зображена у галереї ліворуч барокова синагога.
Під час Другої світової Клевань була штаб-квартирою польської Самооборони. Німці цього, безперечно, не простили: коли у 1942р. Клевань була окупована фашистами, тут було по-звірячому вбито всіх польських самооборонців. А в 1943р. прийша УПА - і перебила тих, хто до Самооборони, може, й не належав, але належав до польської крові. На додаток, перебите поселення ще й спалили. Такі були часи...
Село згадують у Кресовій книзі справедливих на стор. 88.
Персоналії:
З Клеванем пов'язані життя і творчість письменника Ростислава Солоневського, тут жили і закінчили середні школи поет і краєзнавець Володимир Ящук, заслужений журналіст України, багатолітній редактор газети "Молодь України" Володимир Боденчук (1955 - 2006).
Джерело 2:
У набережжі Стубли, де замкова гора
шляхи на Рівне, Луцьк, Олику міцну
фортецю Клевань мав.
Уперше Клевань ( нині селище міського типу ) згадує грамота князя Свидригайла 1446 р: "Даєм Михайлові Чарторийському/ именє в Луцком повете…монастир святого Миколы на Клевани над Стублем же". В 1475р. в "Клевани" на старому городищі почато розбудову замку. Тоді тут, під Замковою горою, славилося джерельце з цілющою залізо-сірчаною водою. З 1516 р. Михайло Чарторийський приймає додаткове наймення-" на Клевані". Так опісля окреслювали спадкоємців в роду. Діл 1547р.визнавав "Клевань"за молодшим сином Теодора- Яном. У 1555р. до "Клеваня" прибули радники Радивила для вирішення майнового спору. За даними 1583р. Юрій Чарторийський платить від "Клеваня" з 6 вальних коліс, 8 комірників, 3 ланів, 24 підланів, 11 ринкових домів, 5 городень.
Лист князя Вишневецького 1648р. інформує, що козаки Хмельницького заволоділи " Клеваню",завдавши йому великих руйнувань. У 1653р. великої шкоди нанесла "Клевані" сарана. Тоді ж татари знищили "Клевань" до тла. Уцілів лише замок та деякі лісові фільваркові забудови.
У 1654р. Клевань отримує статус містечка, дістає право на регулярні торги, на збирання податків з трактових шляхів.
Акт 1704р. містить вимогу віддати до воєнного суду проживаючого в "містечку Клевани православного священика Іоана", що ніби зв'язки з Палієм, Самусом, закликав народ до повстання. У безіменному літописі від 1113р. згадується поселення "Коливань" яке дехто відносить до нашого Клеваня- фортечного "города" на підступах до столичної Пересипниці. Нажаль, локалізація цього "Коливаня" не однозначна. Тим більше, що "Коливань" - в далекому минулому столиця Естонії - Талін. Крім того, "Коливань" ( "Коливан" ) - це й п'ять місцевих наймень у Росії. До тогож є герой Російських билин "Коливан" . І воно ніби з фіно-естонського імені в значенні "Син Калева". З 1704р. року Клевань уже не резиденція Чарторийських, а в 1794 році стає власністю Російської держави. Коли Чарторийські вибралися, у замкові поселилися єзуїти. У 1773 році їх держава виселила. За даними 1889 року "м. Клевань при рч. Стухле, волости Клеванской" мало 207 дворів, 1059 прихожан(7 римокатоликів), церкву Народження Христа ( збудовану 1777 році ), костел, волосне управління, чоловіче духовне училище, книгарню, заїздний двір, лікарню, аптеку, водяний млин, 74 крамниці. До містечка належали "деревни": Клеванська Юридика, Заставя, Ново став, Голишва, Руда, Красне. Акт 1751 року згадує ще втрачену церкву Пресвятої Богородиці.Приблизно тоді є звістка про збудований у 1590 році православний монастир, з якого ніби єзуїти зняли дзвони і перенесли в свій костел. Щодо згаданого "Коливань", то воно могло розвинути Клевань. Але чи була в тому потреба, коли і так на Сумщині відомий свій Клевань, де і річкові назви Клевень, Клевна. Крім того у Карпатах є горби Клева (Кліва, Кливка), у Польщі - застінок Клев ( Хлев ).
За переказами Клевань дуже давно був осередком для обміну волиньського хліба на польську худобу. Тут , мовляв, у "хлевах" ( тобто хлівах ) притримували худобу, через що це місце називали Хлевань , а поселення Клевань. За іншим переказом Клевань спочатку іменували Клебань, бо тут осіли "плебани", що прибули з Клебаня на Вінниччині.
Сучасний Клевань при автотрасі Рівне - Брест приєднав до себе так звантй Клевань Другий - при залізничне село, започатковане десь у 1873 році.
Клевань має багато давніх і нових іменованих об'єктів: Безодня "знамените джерело біля трясовини"; Золота гірка "полога заселена висота за торговельним комплексом "Коливань"; Шмонів поплав "острів неподалік Замкової гори на власності Моня"; Закло "луг при згині русла Стубли"; Смолівка "сінокіс в напрямку села Оливи";Сажалка "славетне джерело за костелом"; Шлюз ( Шлюза ) "луг на берегах стубли, де був пристрій для регулювання притоку води"; Гребля "насип біля колишнього водяного млина".
